Рівненчанин вишиває сорочки не гірше за жінок
Федора Михайловича Якуту в навколишніх селах Княгининської сільської ради знають не лише як справжнього господаря, а й також як вправного вишивальника та поціновувала цієї справи.
Навіть сільський голова ходить у сорочці, яку пан Федір власноруч вишив. А його вмінню так майстерно володіти голкою з ниткою можуть позаздрити навіть жінки.
Проживає славнозвісний вишивальник у селі Острів. Туди й вирушаю. Одразу видно, що там живуть справжні хазяї: на подвір’ї та обабіч багато різної техніки, у процесі будівництва додаткові, необхідні для сільського господарства, будівлі. Федір Михайлович зізнається, що це все робиться своїми руками, для блага сім’ї. Опісля господар запрошує у хату подивитися на його невеличкі вишивальні шедеври.
В одній з кімнат високо на стіні красується вишита ікона. Її пан Федір вишив не одну. Другу віддав дочці. Так, до речі, все вишиває по два, оскільки має двох дітей: сина Віталія, з яким живе, та дочку Ларису. Сорочки вишиті зараз уже мають усі онуки.
Дістає Федір Михайлович ще не завершену блузку. Вона для Лариси. На білому полотні вздовж і впоперек "зарясніли" калинові грона. Вишивання дуже дрібне, завдяки чому візерунок здається намальованим.
За це літо вишивальник "змайстрував" уже декілька сорочок. Грошей за них не бере, хоч і були на замовлення. Запитую, чому не хоче на цьому заробляти, адже така робота високо оплачується. Федір Михайлович відповідає: "Мені й пенсії вистачає, а вишивки свої продавати не хочу".
Навчився вишивати пан Федір ще у школі, щось підказувала мати. З трьох дітей тільки він засвоїв цю майстерність. До того у сім’ї ніхто з чоловіків за голку не брався. А коли одружився, то разом з дружиною вишивати почав. Свого часу навіть штори удвох вишивали. Зараз вони вже "не у моді", то зняли. Дружина Федора Михайловича Марія говорить, що навіть коли надто перевтомлюється на полі, то чоловік просить її вишивати. Справжній цінитель цього ремесла.
У залі на дивані розкладені подушки, які пан Федір також сам вишивав. Одні вишивав уже давно, інші — раніше. Правда, тепер часу стало більше, бо на пенсії, а колись ще на роботу на ферму доводилося ходити. Береться за вишивання частіше зимою, а влітку — коли пасе корову.
Біля свого діда, мов дзиґа, крутиться онук Владислав. Коли бабуся зайшла до хати, то одразу вгадала Владикове бажання сфотографуватися разом із дідом. А дід пригадав, що онук і сам уже вчиться вишивати. І схоже, що йому така робота також до душі.
У свої 63 Федір Михайлович ще з оптимізмом налаштований на майбутню вишивальну роботу. Аби лиш Бог дав сил і здоров’я ще колись одягнути у свою вишиванку малих правнучат.
"Рівненська газета" № 4 від 24 січня 2013 року
